Наркошоп купить Каннабис Меф мяу мяу Псилоцибиновые грибы Гашиш Прокопьевск

Ох, братаны, готовьтесь к истории, которая сейчас вас словно копье пронзит! Насколько я помню, это был день, когда все началось. Помню, как залетела я в самых лучших закладках в своей жизни! И не просто в любых, а в амфетаминовых! Такого чилла я еще не испытывала... Ну ладно, не буду вас затягивать, начну с самого начала.

Давеча, одним прекрасным вечером, решила я пойти на вписку к моему хорошему другу, нарику по прозвищу "Скоростер". Встретились мы, как всегда, в темноте на задворках города, чтобы никто не заподозрил нас в наших злонамеренных планах. Он мне тихо сказал, чтобы я подождала немного, и исчез в тени. Через пару минут "Скоростер" вернулся уже с пакетиком, который был полон тех самых магических закладок. У меня сердце забилось сильнее, и я была готова забыть о всем, чтобы погрузиться в мир чилла и безумной эйфории.

Весь этот вечер я провела, кайфуя от амфетамина, и наконец-то решила испытать свои навыки по вождению без страха. Помог мне в этом мой верный друг - машинка. Появился у меня этот огненный шприц в руках, и я поняла, что теперь я могу буквально подзарядиться энергией и смелостью, какого раньше не знала.

И так, я села за руль своего "пули", запустила двигатель и поехала по безлюдным трассам города. Ветер волосами шевелил, наркотическое опьянение меня полностью вставило, и я почувствовала себя королевой улиц. Все мают мигали, прохожие на тротуарах восхищенно подмигивали мне, ведь никто не мог сравниться с моим стилем и смелостью. Никакой страх не мог мне помешать, потому что амфетамин давал мне силу и уверенность.

Музыка в моей машине гремела на всю катушку, а я просто наслаждалась каждой нотой и каждым басом. Мой ближайший друг, нарик по кличке "Стародав", весь восхищенный просил меня повернуть налево, и я мгновенно выполнила его желание. Кажется, тогда я поняла, что моя судьба - вести эту жизнь, полную чувств и адреналина.

Общество стало мне неинтересным, с ними я отпадало чилла и эйфории. А вот с наркотиками я почувствовала настоящую силу и свободу!

Вечер был волшебным, и ничто не могло испортить мне настроение. Я была на пике эйфории, и тогда я решила, что это не просто одна ночь безумия. Больше я не хотела возвращаться к обыденной жизни, где все было серо и обычно. Я хотела быть той, кто вещает в прогулочном полицейском, у которого в кармане всегда есть закладки и готовые копья.

С каждым днем я все больше и больше втягивалась в этот мир, где слово "наркотики" стало чем-то обыденным, а чиллить на вершине наркотической волны было моей основной задачей. И даже когда голова стала кружиться от избытка амфетамина, я все равно находилась в эйфории. Мой мозг привык к этому состоянию, и это стало моей новой обычной жизнью.

Но, конечно же, все хорошее когда-то заканчивается. Я потеряла связь с реальностью, и моя жизнь превратилась в бесконечную череду амфетаминовых галлюцинаций.

Сейчас я стою на пороге ада, глядя в глаза моим демонам. Но даже сейчас, находясь на дне этого бездна, я все еще помню, как за рулем моей "пули" я чувствовала себя богиней, которая властвует над каждой улицей города. Но цена, которую пришлось заплатить за эту свободу, была слишком высока.

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...